Заступник командира батальйону 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, співробітник ДК «Укроборонпром», Герой України Василь Тарасюк потрапив на війну в 2016-му. Йому було 22. Вже за рік він отримав орден «Золота зірка» і став наймолодшим військовослужбовцем, нагородженим званням Героя України. У 2018-му звільнився через поранення. Тоді Василь вирішив і далі працювати на оборону України — й влаштувався в Державний концерн «Укроборонпром». З перших днів повномасштабного російського вторгнення повернувся до лав ЗСУ і боронить нашу країну у найзапекліших боях.

• У повітрі тривога і передчуття війни

Свій ранок 24 лютого Василь Тарасюк зустрів у Карпатах. За декілька днів до повномасштабного вторгнення рф він разом з дружиною поїхав у довгоочікувану відпустку. Тривожні передчуття не залишали Василя протягом останніх тижнів, та й інформація від бойових товаришів була невтішною. Проте молода родина все ж вирушила на відпочинок.

• На дорогах паніка, суцільні пробки і безлад, а в голові одна думка: «Як скоріш дістатися Києва?»

«Коли все почалося, ми вирішили перечекати один день в Карпатах, щоб минула перша хвиля паніки. Далі зібралися і поїхали до Києва. З дружиною була домовленість: я везу її в безпечне місце до родичів, а сам іду воювати. Запам’яталася Варшавська траса — завжди жива та освітлена, але тоді була майже порожня. На узбіччі розбиті машини, на зустрічній смузі поодинокі авто. Люди продовжували виїжджати, а ми, навпаки, поверталися у Київ. Далі я вже сам прибув до підрозділу 72-ої бригади, який в той час стояв на околицях Київщини».

• Були такі дні, коли за всю годину – лише 15 хвилин, щоб перевести подих, а далі знову ворожа артилерія рівняла все з землею

Навколо Києва точилися запеклі бої. Тоді російські війська змогли впритул підійти до столиці.

«Це були найскладніші та найжорсткіші бої, в яких я бував. На Київ кинули одні з найкращих підрозділів рф, дуже підготовлені. Морська піхота, десантники, всі укомплектовані. Наприклад, сучасні БМД-4, які мають 100-міліметрову гармату, і дуже точно обстрілюють цілі. Весь час працювала артилерія. Додайте ще авіацію: в АТО ворог її не застосовував, а під Києвом постійно працювали винищувачі та гелікоптери. Вже потім весь світ побачив жахливі наслідки їхньої «роботи» — практично знищені населені пункти.

Коли на околицях Києва йшли тяжкі бої, не було жодного зв’язку з навколишнім світом (максимум по радіостанціям до 5 кілометрів), щоб забезпечувати управління боєм. Це був найскладніший час для дружини і батьків — очікування від мене хоч якоїсь звістки».

• Найстрашніші моменти горя і розпачу на війні упереміш з моментами радості

«Страшно було дивитися і потім розуміти, яка кількість людей загинула і серед військових, і серед цивільних. Розпач від того, що не можна навіть поховати людину, і загиблі лежали так впродовж тижнів. Проте до смертей є звикання, це така собі професійна деформація. Але найстрашніше, що я бачив за цей час, — це діти війни. Коли малі діти, брудні та обірвані, тікають від снарядів і бомб з підвалів зруйнованих будинків… ти розумієш, що в них просто вкрали дитинство.

З розпачу «витягують» перемоги: знищення підрозділів противника, відновлення контролю над нашими територіями: Мощун, Горенка, Гостомель, Буча, Ірпінь. Міста та села, які ти визволяв, стають чомусь рідними, як і люди на вулицях. Це зовсім інші сльози: радості і перемоги.

Додає позитиву і відібрана у ворога техніка. Нищити окупанта їхньою ж зброєю — окремий вид задоволення. Нашим підрозділом, зокрема, було захоплено БМД-2, БТР-МД «Ракушка», штабну машину, колісну техніку та БТРи.

Одного разу ми «зажали» російських десантників і морпіхів біля річки. Затопили їхній славетний БМД-4. Тікаючи, вони скинули з себе всю амуніцію, все награбоване, спробували навіть переодягатися в цивільне. Скажу коротко: їх це не врятувало».

• Бійці на війні стараються більше жартувати і говорити про позитивне

«Людина має здатність до всього звикати і забувати. Наприклад, про те, що вчора в її будинок прилітав снаряд, що на вулиці поруч були російські війська. Коли чую від цивільних людей про втому від війни, дивуюся, напоготові жартівливе: «А кому зараз легко?». А якщо серйозно, ці люди просто не знають, що таке втома в бою. Я і мої товариші по службі пройшли активну фазу з оборони Києва. Ми розуміємо, що це таке. Проте втома, яка не дасть нам захищати рідну землю, не настала. Ми ще поборемося».